Analysis of FINAL JUDGEMENTS In cases of medical NEGLIGENCE occurred in Ukraine

Валентин В. Франчук, Світлана В. Трач Росоловська, Петро Р. Сельський, Анна З. Миколенко, Петро Я. Боднар

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського МОЗ України», Тернопіль, Україна

Valentyn V. Franchuk, Svitlana V. Trach Rosolovska, Petro R. Selskyy, Anna Z. Mykolenko, Petro Ya. Bodnar

I. Horbachevsky Ternopil State Medical University, Ternopil, Ukraine

резюме

Вступ: Особливості недоліків у наданні медичної допомоги в Україні маловідома закордоном.

Мета: Вивчити особливості судових рішень у випадках несприятливих наслідків медичної діяльності.

Матеріали та методи: В статті аналізуються офіційні дані Генеральної прокуратури України та сайту судових рішень стосовно кримінальних справ, порушених проти медичних працівників.

Огляд: Близько 600 кримінальних справ, порушених проти медичних працівників у випадках неналежного надання медичної допомоги, реєструється в Україні щорічно. Менше одного відсотка з них доходить до судового розгляду. В більшості випадків судових рішень (80,9%) у кримінальних справах, що дійшли до суду, вина медичних працівників підтверджується. Оправдальні вироки суди винесли в 5,9% справ. Топ-лист найбільш ризикованих лікарських спеціальностей виглядає наступним чином: акушери-гінекологи, хірурги, терапевти, анестезіологи.

Висновки: Більшість кримінальних справ проти медичних працівників порушується в Україні безпідставно. В тих випадках, коли суди доводять вину медичного працівника, обвинувачені лікарі зазвичай звільняються від покарання.

ABSTRACT

Introduction: The peculiarities of the disadvantages of providing medical care in Ukraine are not well-known abroad.

The aim: To study the peculiarities of court decisions in cases of unfavorable consequences of medical activity.

Materials and methods: The article analyzes the official data of the General Prosecutor’s Office of Ukraine and the website of court decisions regarding criminal cases against medical practitioners.

Review: Approximately 600 cases of alleged medical malpractice cases are registered annually in Ukraine. Only less than one percent of them are brought to the court. The guilt of medical practitioners was proven in majority (80,8%) of court decisions. Acquittals of defendants were pronounced in 5,9% of court verdicts. Obstetrics and gynecology, surgery, internal medicine and anesthesiology are in the top of high-risk medical specialties.

Conclusions: Majority of medical malpractice litigations are sued in Ukraine baselessly. In cases of medical negligence majority of defendants are acquitted as usual.

 

Wiad Lek 2018, 71, 3 cz. II, -760

 

ВСТУП

Проблема неналежної медичної допомоги є достатньо актуальною у світі, оскільки знаходиться серед основних причин смертності населення як в США, країнах Європейської спільноти і Азії, так і серед держав пострадянського простору [1-6]. Однак, не зважаючи на важливість для судово-експертної та клінічної практики зниження ризику лікарських помилок та уникнення несприятливих наслідків лікарювання, відповідні наукові дослідження судових медиків України з часів здобуття незалежності (з 1991 року) проводились недостатньо.

В оприлюднених на сьогодні працях українських вчених є поодинокі повідомлення про розповсюдженість серед медичних працівників недоліків в лікувально-діагностичній діяльності, про види дефектів медичної допомоги та їх поширеність серед клініцистів різних фахів тощо. Проте відомості про те, яким чином завершуються в Україні порушені проти лікарів кримінальні справи, залишаються не відомими як для медичної громадськості, так і для експертного середовища.

Відповідно до діючого в Україні законодавства, в будь-якому випадку скарг громадян на неналежну медичну допомогу слідчий поліції відкриває кримінальне провадження, в межах якого обов’язково призначається судово-медична експертиза. Враховуючи надзвичайну складність розслідування кримінальних справ проти лікарів, що зумовлено, насамперед, необхідністю з’ясування багатьох спеціальних питань медичного характеру, судово-медичні експертизи у випадках «лікарських справ» мають особливий процесуальний порядок свого проведення і виконуються завжди комісією найдосвідченіших фахівців не тільки в галузі судової медицини, а і з залученням спеціалістів з різних напрямків медицини. Під час цих експертиз з’ясовуються своєчасність і правильність діагностики, відповідність проведеного лікування стандартам, сутність наявного дефекту медичної допомоги, його зв’язок з шкідливим для пацієнта наслідком і т.п. Тобто, медична сторона проблеми несприятливого лікарювання стає добре відомою для лікарів, в той час як ціла низка питань, пов’язаних з особливостями правової відповідальності медичних працівників у випадках їх професійних правопорушень залишається невідомою. Це відбувається через відсутність зворотного зв’язку між слідством і експертизою, внаслідок чого юридичні наслідки неналежної медичної діяльності в Україні практично не вивчені. Відтак, сьогодні медична спільнота країни не володіє інформацією про найбільш ризиковані з позиції юридичної відповідальності лікарські спеціальності, про наслідки несприятливого лікарювання, про те, як саме оцінюються професійні дії медичних працівник під час судового розгляду кримінальних справ, чи доводиться у суді вина медичного працівника, які види покарань призначають лікарям за вироками судів у випадках «лікарських справ» і т.п.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Встановити особливості правових наслідків, які настають за певні дії медичних працівників України у випадках неналежного виконання ними власних професійних обов’язків.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ

Відповідно до мети проаналізовано судові рішення щодо кримінальних справ, порушених проти медичних працівників усіх 24 областей України, а також Автономної республіки Крим, м. Києва та м. Севастополя за 2007-2016 роки. Доступ до вердиктів судів отримано з офіційного сайту органів судової влади України – «Єдиного державного реєстру судових рішень» [7]. Додатково вивчені дані офіційної статистичної звітності Генеральної прокуратури України стосовно кримінальних правопорушень в державі, наведені в «Єдиному звіті про кримінальні правопорушення по країні» і представлені на офіційному сайті Генеральної прокуратури України [8]. Глибина пошуку по цьому сайту склала 4,5 роки: з моменту створення самого сайту (травень 2013 р.) по грудень 2017 р. Використовували метод викопіювання даних і метод контент-аналізу. Обробку отриманих даних проводили загально статистичними методами.

ОГЛЯД ТА ОБГОВОРЕННЯ

Як засвідчують дані «Єдиного звіту про кримінальні правопорушення по країні» найбільш розповсюдженим правопорушенням серед медичних працівників України є діяння, передбачені ст. 140 Кримінального кодексу «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником». Зокрема, протягом 2013-2017 правоохоронними органами України було порушено 2910 кримінальних справ за цією статтею Кримінального кодексу [8]. З них 1417 (48,7%) справ було закрито або за відсутністю складу злочину, або за відсутністю події злочину. До суду з обвинувальним актом було скеровано лише 21 справу, що склало 0,7% від загалу.

Аналіз «Єдиного державного реєстру судових рішень» показав, що протягом останніх десяти років в українських судах різної інстанційності було розглянуто 135 кримінальних проваджень, відкритих проти медичних працівників за скоєння злочину з правовою кваліфікацією, передбаченою ст. 140 Кримінального кодексу України [7].

Відповідно до лікарських спеціальностей, встановлена наступна кількість кримінальних справ, в яких обвинувачення у скоєнні злочину було висунуто лікарям таких фахів: акушерам-гінекологам – 40 (29,6%) справ, хірургам – 30 (22,2%), терапевтам – 16 (11,9%), анестезіологам – 14 (10,4%), середньому медичному персоналу – 10 (7,4%), лікарям бригад швидкої медичної допомоги – 6 (4,4%), ортопедам-травматологам – 5 (3,7%), стоматологам – 3 (2,2%). Проти лікарів офтальмологів, онкологів, неврологів, психіатрів та наркологів судові справи було відкрито в одиничних випадках.

Розглядаючи справи про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників у зв’язку з неналежним виконанням ними власних професійних обов’язків, суди в Україні вину медичного працівника довели в 109 (80,8%) випадках. Оправдальні вироки були винесені судами в 8 (5,9%) випадках, інші 18 (13,3%) справ було повернуто на дорозслідування у зв’язку з суперечливістю зібраних на етапі досудового слідства доказів або через недостатність встановлених фактичних даних по справі.

В тих справах, коли вина підсудних осіб була доведена, суди виносили вердикти про звільнення медичних працівників від кримінальної відповідальності (в 80 (59,2%) випадках) або про їх засудження (29 (21,5%) випадків «лікарських справ»). Частіше за все медичні працівники, які були визнані винними у скоєнні професійного правопорушення, звільнялись рішенням суду від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією, що зафіксовано під час розгляду 42 (31,1%) справ. Другою за поширеністю причиною звільнення обвинувачених лікарів від покарання стало закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених законодавством для злочинів в сфері охорони здоров’я (коли розслідування усіх обставин медичного інциденту та з’ясування необхідних фактичних даних по справі тривало понад 3 роки). Підсудні медичні працівники були звільнені від відповідальності за цією підставою у 19 (14,1%) випадках. Кримінальні провадження проти лікарів припинялись також і у зв’язку з примиренням сторін, коли обвинувачений і потерпілий доходили згоди про матеріальне відшкодування завданої шкоди. Такі рішення було зафіксовано за результатами судового розгляду 14 (10,4%) кримінальних справ. Ще в 3 (2,2%) випадках лікарів було звільнено від кримінальної відповідальності через передачу на поруки трудового колективу, а в 2 (1,5%) випадках – внаслідок зміни обставин справи.

Стосовно решти медичних працівників, які обвинувачувались у неналежному виконанні власних професійних обов’язків і вину яких було доведено, то всім їм було призначено різне покарання. Зокрема, обвинувальні вироки, які виносили проти них суди, були в Україні наступними: позбавлення волі терміном від одного до двох років – 8 (5,9%) справ, позбавлення права займатись лікарською діяльністю терміном від 4-ох до 5-ти років – 8 (5,9%) справ, випробувальний термін від року до двох – 10 (7,4%), відшкодування заподіяної шкоди – 2 (1,5%) справи, виправні роботи з утриманням певного відсотку в дохід держави 1 (0,7%).

Отримані дані свідчать про велику кількість кримінальних проваджень, які відкривають правоохоронні органи України проти медичних працівників у випадках неналежного виконання ними професійних обов’язків. Так, за ст. 140 КК в Україні щорічно порушується біля 600 кримінальних справ, що вказує на відповідну кількість у державі медичних інцидентів, які супроводжуються настанням шкідливих для пацієнтів наслідків і стають підставою для скарг громадян на дефекти медичної допомоги. Разом з тим, половина таких справ зазвичай закривається ще на етапі досудового розслідування. Це вказує на те, що кожна друга кримінальна справа проти медичних працівників порушується в Україні безпідставно. Слід зауважити, що подібна тенденція характерна також для європейської клінічної медицини. Так, за даними аналізу судових позовів щодо медичного недбальства, проведених в південній Італії, 70% таких позовів було відхилено, оскільки недоліки у медичній допомозі доведені не були [9]. Про 2/3 відхилених судових позовів проти лікарів повідомляється у дослідженні, присвяченому аналізу судових рішень у випадках неналежного надання медичної допомоги у Німеччині [10]. Вражає також мізерна для умов України загальна кількість кримінальних справ проти медичних працівників, розслідування яких завершилось складанням обвинувального вироку з подальшим скеруванням справи до суду. Таких справ виявилось менше 1%. Іншими словами, лише один випадок несприятливої медичної допомоги із ста, за яким виникає судовий позов, зумовлюється в Україні протиправністю у певних діях лікарів.

Аналіз матеріалів судових рішень дав змогу встановити топ-лист лікарських спеціальностей в Україні, ризик юридичної відповідальності яких є найвищим. Серед них домінують представники хірургічного фаху та акушери-гінекологи, різноманітні дефекти медичної допомоги яких з тяжкими наслідками для пацієнтів склали в сукупності більшу половину всіх досліджених судами справ. Крім того в якості обвинувачених у неналежному виконанні власних професійних обов’язків нерідко виступають терапевти, анестезіологи та середні медичні працівники. Отримані дані мало чим відрізняються від загально світових [2,4,5,9,11,12,13], згідно яких переважання судових позовів проти представників вказаних спеціальностей, слід пояснити складністю патології, з якою хірургам, акушерам-гінекологам чи анестезіологам доводиться мати справу. Цей тренд також пояснюється і високим ризиком розвитку ускладнень, необхідністю прийняття рішень в умовах екстремальних обставин, застосуванням складних інструментальних чи технічних засобів для діагностики чи лікування і т.п.

Необхідно зазначити, що серед кримінальних справ, пов’язаних з неналежним наданням медичної допомоги і направлених до суду, в кожних восьми таких справах з десяти вина медичного працівника була повністю підтверджена зібраними судом доказами. Серед цих доказів вирішальне значення має висновок комісійної або комплексної судово-медичної експертизи. Проведений раніше аналіз висновків експертиз за «лікарськими справами» виявив, що основну групу допущених лікарями недоліків у наданні медичної допомоги складають лікувально-тактичні, діагностичні та організаційні дефекти [14]. Під час розгляду у судах вказані види недоліків як правило повністю підтверджувались, що свідчить про якість, об’єктивність та неупередженість проведених судово-медичних експертиз, а також достатню наукову обґрунтованість експертних підсумків. Так, хибність у діагностуванні патологічних станів чи травм, що в подальшому призвела до тяжких наслідків для хворого, була доведена судом під час розгляду 47,5% справ, різноманітні порушення у лікуванні та неправильність обраної тактики ведення хворого констатована серед 45,5% справ, недоліки в організаційному забезпечення лікувально-діагностичного процесу виявлені серед 7,0% справ. Про переважання діагностичних та лікувально-тактичних дефектів у випадках судових позовів проти лікарів повідомляють і інші науковці [3,4,5,6,10,15,16].

Звертає на себе увагу, що більшість справ, в яких вина медичного працівника була доведена, завершувалась для обвинувачених лікарів вердиктом про припинення кримінального провадження і про звільнення від кримінальної відповідальності (4/5 усіх справ, де вина лікаря була встановлена). Тобто, судова практика показує, що в Україні, стосовно лікарів, які неналежним чином виконували свої професійні обов’язки, каральна функція правосуддя застосовується лише зрідка. Щодо решти 1/5 справ, то обвинувачені лікарі, згідно винесених судових вироків, або позбавлялись волі, або позбавлялись права займатись лікарюванням, або їм призначали випробувальний період, протягом якого працівник проходив перевірку з метою його службової відповідності. Слід зауважити, що практика судових рішень у випадках «лікарських справ» в Україні та закордоном різна. Так, розслідування таких справ в Україні, як правило, здійснюється у площині кримінального судочинства, в той час як світова практика, навпаки, передбачає їх розгляд в рамках цивільного процесу. У зв’язку із цим обвинувальні вироки медичним працівникам у світі зазвичай полягають у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди заявнику, що в умовах України ще не поширено, хоча така практика більш повно відповідала би запитам сучасного правосуддя.

Висновки

Таким чином, левова частка кримінальних справ проти медичних працівників в Україні порушується безпідставно, оскільки завершуються такі справи судовим розглядом лише в одиничних випадках (менше 1% «лікарських справ»).

Найбільш ризикованими з позиції можливих судових позовів за свої професійні дії є спеціальності акушера-гінеколога, хірурга, терапевта і анестезіолога.

Вина медичного працівника підтверджується судовими рішеннями в кожних восьми з десяти випадків відкритих проти лікарів кримінальних проваджень, які завершувались судовим розглядом.

ЛІТЕРАТУРА

1. Makary AM, Daniel M. Medical error – the third leading cause of death in the US. BMJ. 2016; 353: 21–39. doi.org/10.1136/bmj.i2139.

2. James JT. Deaths from preventable adverse events originating in hospitals. BMJ. 2017; 0:1-2. doi:10.1136/bmjqs-2016-006340.

3. Yang T, Zhang G, Wang X et al. Evaluation of Medical Malpractice Litigations in China, 2002-2011. Forensic Sci Med. 2016; 2: 185-189. doi: 10.4103/2349-5014.197931.

4. Soergel P, Schöffski O, Hillemanns P et al. Increasing Liability Premiums in Obstetrics – Analysis, Effects and Options. Geburtshilfe Und Frauenheilkunde. 2015; 75(4): 367–376. doi: 10.1055/s-0035-1545955.

5. Kovalev A, Pletyanova I. Vyyavlenie defektov okazaniya meditsinskoi pomoshchi po tak nazyvaemym neob`ektivnym dannym [The identification of the drawbacks in the provision of medical assistance based on the so-called biased data]. Sudebno-meditsinskaya ekspertiza. 2015; 64(3):48-51. doi.org/10.17116/sudmed201558348-51.

6. Sergeev Yu, Erofeev S. Ekspertno-pravovye aspekty nenadlezhashchego okazaniya meditsinskoi pomoshchi. [Expert-law aspects of undue rendering of medical assistance]. Meditsinskoe pravo. 2014; 58(6):3-8.

7. Yedynyi derzhavnyi reiestr sudovykh rishen. [Unified state register of court decisions] Retrieved from http://www.reyestr.court.gov.ua.

8. Heneralna prokuratura Ukrainy (statystychna informatsiia) [Prosecutor General of Ukraine] Retrieved from http://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=112173&libid=100820&c=edit&_c=fo.

9. Traina F. Medical malpractice: the experience in Italy. Clin Orthop Relat Res. 2009; 467(2):434-42. doi: 10.1007/s11999-008-0582-z.

10. Knaak JP, Parzeller M. Court decisions on medical malpractice. Int J Legal Med. 2014; 128 (6): 1049-1057. doi.org/10.1007/s00414-014-0976-2.

11. Studdert D, Bismark M, Mello M et al. Prevalence and Characteristics of Physicians Prone to Malpractice Claims. N Engl J Med. 2016; 374:354-362. doi:10.1056/NEJMsa1506137.

12. Jena A., Seabury S, Lakdawalla D et al. Malpractice Risk According to Physician Specialty. N Engl J Med. 2011; 365(7): 629-636. doi:10.1056/nejmsa1012370.

13. Hwang CY, Wu CH, Cheng FC et al. A 12-year analysis of closed medical malpractice claims of the Taiwan civil court: A retrospective study. Medicine (Baltimore). 2018; 97(13): e0237. doi: 10.1097/MD.0000000000010237.

14. Franchuk V.V. Sudebno-meditsinskiye osobennosti nenadlezhashchey meditsinskoy pomoshchi v sovremennoy Ukraine [The forensic medical aspects of the inappropriate medical care in the modern-day Ukraine]. Sudebno-meditsinskaya ekspertiza. 2018; 61(2):48-52.

15. Wang Z, Li N, Jiang M et al. Records of medical malpractice litigation: a potential indicator of health-care quality in China. Bull World Health Organ. 2017; 95(6):430-436.

16. Pandit MS, Pandit S. Medical negligence: Criminal prosecution of medical professionals, importance of medical evidence: Some guidelines for medical practitioners. Indian J Urol. 2009; 25(3):379-383. doi: 10.4103/0970-1591.56207.

Наукова робота виконана за власний кошт авторів, як фрагмент НДР «Комплексний підхід до контролю симптомів безпосереднього і віддаленого прогнозу в умовах коморбідної патології в клініці внутрішніх хвороб та практиці сімейного лікаря», з шифром держреєстрації 0118U000361

АДРЕСА ДЛЯ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ

Валентин В. Франчук

Курс судової медицини ТДМУ

вул. Руська 12, 46000, Тернопіль, Україна

тел: +380352253930

е-mail: franchukv@tdmu.edu.ua

Надіслано: 02.03.2018

Затверджено: 07.05.2018