CONCEPTUAL APPROACHES TO THE INVESTIGATION OF A PROBLEM OF PROFESSIONAL TRAINING OF PHYSICAL THERAPISTS

Анна В. Фастівець1, Павло В. Хоменко2, Інна Є. Шапаренко2

1Полтавський інститут бізнесу ПВНЗ «МНТУ», Полтава, Україна

2Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Полтава, Україна

Anna V. Fastivetz1, Pavlo V. Khomenko2, Inna E. Shaparenko2

1Poltava Institute of Business PHEE «ISTU», Poltava, Ukraine

2Poltava National Pedagogical University named after V.G. Korolenko, Poltava, Ukraine

РЕЗЮМЕ

Вступ: Рівень здоров’я населення та його збереження є медичною проблемою, яка потребує оптимального вирішення та необхідності вдосконалення управління системою заходів. За оцінками фахівців, стан здоров’я населення України супроводжується високою смертністю, значними параметрами інвалідизації та захворюваності і зменшенням середньої тривалості життя. Захворювання, які приводять до таких негативних медико-соціальних та соціально-економічних наслідків, є так звані «хвороби способу життя» або «хвороби цивілізації». Ці захворювання мають численні методики діагностики, лікування та реабілітації, до яких не в останню чергу відноситься фізіотерапія. Саме тому питання підготовки висококваліфікованих фахівців з фізичної терапії є одним з найважливіших завдань, особливо в наші дні, коли відбувається постійне зниження рівня здоров›я і фізичної підготовленості населення в Україні.

Метою дослідження є комплексний аналіз концептуальних підходів до проблеми підготовки фахівців з фізичної терапії.

Матеріали та методи: Поставленої мети досягнено шляхом використання сукупності загальнонаукових методів, зокрема аналізу, систематизації та узагальнення даних наукових джерел.

Огляд: Авторами визначено концепцію професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищих навчальних закладах. Зазначено, що саме компетентнісний підхід розглядається як домінуючий вектор оновлення змісту вищої освіти в умовах багаторівневої підготовки фахівців з фізичної терапії. У статті акцентується увага на сутності та характерних особливостях зазначених методологічних підходів, визначено їх комплексне використання, що дає змогу розглядати підготовку фахівців як систему, яка сприяє формуванню в майбутнього спеціаліста групи професійних якостей, мотивів і цінностей та виділити компоненти його готовності до майбутньої діяльності.

Висновки: Отже, нами розкрито роль та значення концептуальних підходів до професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищій школі, до яких включаємо компетентнісний, парадигмальний, синергетичний, аксіологічний, суб’єктно-діяльнісний, акмеологічний, системний і культурологічний. Указано, що саме в умовах реформування медичної галузі застосування даних підходів поступово набуває інноваційного характеру, визначаючи глибокі системні перетворення у системі підготовки кадрів з фізичної терапії.

 

ABSTRACT

Introduction: The level of people’s health and its preservation is a medical problem that requires the optimal solution and the need to improve the management of the system of measures to achieve the goal. According to specialists, the health of Ukrainian people is accompanied by high mortality, significant parameters of disability and morbidity and a decrease in the average life expectancy. Diseases that lead to such negative medical and social and socio-economic consequences are so-called “illnesses of a way of life” or “diseases of civilization”. These diseases have numerous methods of diagnosis, treatment and rehabilitation, among which physiotherapy is not the least. That is why the issue of training of highly qualified specialists in physical therapy is one of the most important tasks, especially in our days when there is a constant decrease in the level of health and physical preparedness of the population in Ukraine.

The aim of the study is a comprehensive analysis of the conceptual approaches to the problem of professional training of future physical therapists in modern scientific interpretation.

Materials and methods: The aim was achieved through the use of a set of general scientific methods, in particular, the analysis, systematization and synthesis of these scientific sources.

Review: The authors denoted the conception of professional training of physical therapists which is in higher educational establishments. It is specified that just competent approach is to be a dominant vector of updating of contents of higher education under the conditions of layered training of physical therapists. The attention in the article is accentuated on the substance and peculiarities of the indicated methodological approaches; it is also pointed out that complex use of these approaches gives an opportunity to regard the training of specialists as the pedagogical system which promotes forming of group of professional features, motives and valuables of specialist and pointing out the components of his availability for future activity.

Conclusions: Consequently, we have revealed the role of conceptual approaches to the professional training of future specialists in physical therapy in higher education, which include competence, paradigm, synergetic, axiological, subject-activity, acmeological, systemic and cultural. It is specified that in the conditions of the medical sector’s reformation, the application of these approaches is gradually becoming innovative, defining deep systemic transformations in the training system for physical therapy.

Wiad Lek 2018, 71, 3 cz. II, 781-785

 

ВСТУП

Рівень здоров’я населення та його збереження є медичною проблемою, яка потребує оптимального вирішення та необхідності вдосконалення управління системою заходів з досягнення мети. За оцінками фахівців, стан здоров’я населення України супроводжується високою смертністю, особливо серед осіб працездатного віку, значними параметрами інвалідизації та захворюваності і зменшенням середньої тривалості життя, яка менша у середньому на 10 років порівняно з іншими країнами Євросоюзу. Захворювання, які приводять до таких негативних медико-соціальних та соціально-економічних наслідків, є так звані «хвороби способу життя» або «хвороби цивілізації», до яких відносять серцево-судинні, ендокринні захворювання, захворювання нервової системи, атеросклероз, хвороби опорно-рухового апарату, остеохондроз тощо. Ці захворювання мають численні методики діагностики, лікування та реабілітації, до яких не в останню чергу відноситься фізіотерапія. Саме тому питання підготовки висококваліфікованих фахівців з фізичної терапії є одним з найважливіших завдань, особливо в наші дні, коли відбувається постійне зниження рівня здоров›я і фізичної підготовленості населення в Україні та багато постраждалих в результаті АТО на Сході країни.

Професійна діяльність фахівця з фізичної терапії має на меті відновлення та покращення функціонального стану та загальне оздоровлення організму людини з використанням засобів фізичної культури і природних факторів. Фахівець з фізичної терапії добирає засоби і форми лікувальної фізичної культури, розробляє методику застосування фізичних вправ на ранніх етапах лікування, планує і виконує програму подальшого функціонального відновлення і фізичної дієздатності хворого, виявляє і розширює резервні можливості організму, повертає до активної участі у житті суспільства. З огляду на зазначене вище, пропоноване дослідження є актуальним, необхідним і своєчасним.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Метою нашого дослідження є комплексний аналіз концептуальних підходів до проблеми підготовки фахівців з фізичної терапії.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ

Поставленої мети досягнено шляхом використання сукупності загальнонаукових методів, зокрема аналізу, систематизації та узагальнення даних наукових джерел.

ОГЛЯД ТА ОБГОВОРЕННЯ

Результати теоретичного аналізу досліджуваної проблеми свідчать про зростання інтересу науковців до підготовки фахівців з фізичної терапії. Так, теоретичні засади компетентнісного підходу сформульовано у працях М.Вачевського, О.Галагузова, Ю.Петрова, С.Радула, Ю.Петрова. Проблемам впровадження парадигмального підходу в систему вищої освіти присвячено роботи С. Гончаренка, Ю.Єгорової, В.Кушніра; синергетичного – В.Василькової, В.Кавалерова, М.Федорової; аксіологічного – О.Листопад, С.Саннікової, Н.Чуватової; суб’єктно-діяльнісного – І. Зимньої, О. Леонтьєва, Г.Сорокових; акмеологічного – О. Анісімова, Є. Богданова, В.Вакуленко; культурологічного – В. Гриньової, Т. Корольової, Т. Марсадолової. Проте, на сьогодні питання щодо концептуальних підходів до аналізу проблеми підготовки фахівців з фізичної терапії залишається недостатньо дослідженим.

Поліпарадигмальність вищої освіти, яку спостерігаємо сьогодні, зумовлена, передовсім, різноманітністю сучасних методологічних підходів. Метою розробки і обґрунтування цих підходів багатьма вченими є не лише осмислення і пояснення педагогічних законів і закономірностей, які є визначальними у розвитку освіти, але й пошук дієвих практичних засобів перетворення педагогічної реальності, пошук шляхів її удосконалення та подальшого розвитку, подолання наявних суперечностей, а також побудова нових ефективних освітніх моделей.

Сучасна вища школа головною метою ставить формування всебічно розвиненої й обдарованої особистості, здатної не лише застосовувати свої знання, вміння та навички у подальшій практичній діяльності, але й постійно поповнювати і оновлювати їх. Так, зростання значення компетентності майбутніх фахівців з фізичної терапіїї є однією з найвагоміших особливостей сучасної вищої школи.

На нашу думку, компетентнісний підхід, що лежить в основі стратегії модернізації вітчизняної вищої школи, слід розглядати як одну з найбільш адекватних відповідей системи вищої освіти на вимоги, які висуває до неї сучасне суспільство.

О. Пометун підкреслює, що під поняттям «компетентнісний підхід» слід розуміти зорієнтованість навчального процесу на формування та розвиток базових, загальногалузевих і предметних компетентностей майбутнього фахівця [1, с. 64]. Тому ідеї компетентнісного підходу, які швидко поширюються в українському освітньому просторі, сьогодні активно обговорюються й апробуються у системі вищої освіти у галузі фізичної терапії.

Ще однією особливістю компетентнісного підходу в професійній освіті, на думку В. О. Радкевич, є гуманістична, гуманітарна і практична направленість на досягнення професійного розвитку та самореалізацію фахівця під час формування необхідних для успішного функціонування у суспільстві компетенцій і, як результат, компетентностей, що дає змогу підвищити ступінь соціального захисту в умовах ринкової економіки [2, с. 10].

Так, ми розглядаємо компетентнісний підхід як домінуючий чинник оновлення змісту сучасної вищої освіти в умовах багаторівневої підготовки фахівців з фізичної терапії. Реалізація компетентнісного підходу дає можливість сформувати кваліфікованого фахівця, що володіє всіма необхідними якостями й професійними знаннями, а також готовий до подальшого розвитку своїх здібностей і підвищення кваліфікації.

Використання парадигмального підходу є не менш значущим у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії, оскільки саме на основі освітніх парадигм здійснюється проектування змістовної структури професійної підготовки, яку складають мета та завдання навчання, з одного боку, та різноманітні освітні парадигми – з іншого.

Поділяємо думку Ю. О. Єгорової, яка виокремлює такі освітні парадигми: 1) знаннєво-орієнтовану (основне освітнє завдання полягає у формуванні міцних систематизованих знань студентів); 2) діяльнісну (розвиток здатності до активної діяльності та праці); 3) особистісно орієнтовану (розвиток пізнавальних мотивів і здібностей, накопичення досвіду смислових, ціннісних й емоційних оцінок поведінки інших людей та своєї власної); 4) культурологічну (виховання інтелігентності й загальної культури); 5) світоглядну (розвиток цілісної системи поглядів на світ); 6) гуманістичну (самовизначення особистості та створення умов для її самореалізації); 7) проблемно-евристичну (виховання творчої особистості); 8) аксіологічну (розвиток ціннісних орієнтацій); 9) синергетичну (розвиток здібностей до самоорганізації й саморозвитку); 10) компетентнісну (розвиток ключових компетенцій в інтелектуальній, суспільно-політичній, комунікаційній, інформаційній та інших сферах), 11) самоосвіти і творчого саморозвитку; 12) конкурентнісну [3, с. 15].

Сьогодні особливе місце у теорії та методиці професійної освіти відведено синергетичному підходові. Так, В. Г. Виненко вважає, що у педагогічній практиці настав час для використання ідеології синергетики, основу якої складає процес самоорганізації, чергування хаосу та порядку і яка є універсальним принципом, характерним для систем найзагальнішого виду [4, с. 55].

Аналіз численних наукових праць (В. В. Василькова, І. С. Добронравова, Є. Б. Колеснікова, Н. Г. Савичева та ін.), у яких особливе місце відведено проблемі реалізації ідей синергетичного підходу в педагогіці, дозволяє стверджувати, що сьогодні роль синергетики залишається не виявленою. Однак, завдяки синергетиці, сьогодні окремі тактичні питання освіти вже отримали оригінальні та перспективні вирішення.

Завдяки постійному обміну енергією, інформацією та ресурсами з навколишнім середовищем, система освіти є відкритою. Про синергетичність освіти, на думку В. А. Кавалерова, свідчить її нелінійність і складність, які зумовлюють функціонування системи освіти у рамках принципу позитивного зворотного зв’язку і можливість змінювати структуру з метою пристосування до змін зовнішніх умов існування. Так, за словами В. А. Кавалерова, синергетика набуває рис, притаманних новій парадигмі у філософії освіти, й переносить увагу педагога, філософа освіти на необхідність змістовного перетворення навчального процесу [5, с. 94].

На думку В. Г. Кременя, принципи синергетичного підходу поклали початок новій системно-синергетичній концепції у педагогіці, головними положеннями якої є такі: сутність всіх педагогічних явищ і процесів складає системний синергетичний підхід; кожна з педагогічних систем повинна розглядатися та розумітися як синергетична цілісність; витоками та рушіями розвитку педагогічної системи є не суперечності, а синергетизм і взаємодія таких систем; за своєю сутністю педагогічні системи є антропологічними, бо їхнім об’єктивним призначенням є забезпечення формування людини як особистості, оволодіння системною культурою людинознавства, сформованою попередниками, що забезпечує особистість життєвою метою й орієнтирами у подальшому розвитку; педагогічний процес розглядає особистість як синергетичну й соціальну систему, яка здатна саморозвиватися і виявляти власну суть шляхом виконання об’єктивних соціальних ролей; виховання – системно-соціальний процес людинознавства [6, с. 7].

Сьогодні, в умовах надмірно поспішної переоцінки цінностей і кризи соціально-моральної сфери, здійснення професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії без урахування аксіологічного підходу значно ускладнюється.

За словами О. В. Горбань, сучасна вища освіта має бути побудованою, передовсім, на низці аксіологічних принципів, серед яких: принцип рівності та доступності вищої освіти за єдиним критерієм – здібності людини; толерантності, поваги й урахування інтересів всіх без винятку суб’єктів навчального процесу; єдність процесу навчання, в основі якої – солідарна диференціація та взаємопоновлюваність. Разом зазначені принципи мають забезпечити успіх стратегії виживання людства, який є єдиним цілісним соціумом, а також сприяти сталому розвиткові суспільства європейського типу [7, с. 59].

В основу реалізації аксіологічного підходу покладено ідею про аксіологізацію освіти як про таку її модернізацію, що передбачає насичення ціннісним змістом і приведення її процесуальних аспектів у відповідність логіці становлення та розвитку системи цінностей окремої людини і всього людства. Індикатором просування фахівців з фізичної терапії на шляху до оптимізації професійного розвитку є їх здатність до обґрунтованого управління власною професійною еволюцією.

Аксіологічний підхід є тією педагогічною стратегією, яка вказує на шляхи розвитку професійного мистецтва та можливості використання педагогічних ресурсів для розвитку особистості, а також відкриває можливості для подальшого вдосконалення освітньої системи. Маючи широке контактне поле, аксіологія має міцні зв’язки з усіма науками про людину і суспільство. Так, аксіологічний підхід є одним з можливих шляхів вирішення проблем гуманізації освіти. Теоретико-практична спрямованість аксіологічного, або ціннісного, підходу, з одного боку, відповідає ідеї гуманізації, що позиціонує особистість як найвищу цінність, а з іншого – ідеї гуманітаризації як дієвої складової гуманізації.

Відтак, головні завдання професійного становлення та розвитку особистості майбутнього фахівця з фізичної терапії як компетентного фахівця й культурної людини, передовсім, полягають у введенні студента у світ цінностей терапевтичної діяльності, а також наданні допомоги в оволодінні базовими основами культури і розвитку особистості. Успішне їх вирішення вимагає застосування аксіологічного підходу, який передбачає розробку нової філософії вищої освіти, в основі якої – цілісний образ випускника, характерними рисами якого стануть духовність, гуманність, креативність, культуровідповідність тощо.

Головним засобом пізнання й організації діяльності, спрямованої на формування суб’єктів, здатних самостійно здійснювати навчальну діяльність й усвідомлено керувати нею, а також брати на себе відповідальність за результати власних дій і вчинків, у професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної терапії є суб’єктно-діяльнісний підхід. Реалізація цього підходу передбачає дотримання ряду організаційно-методологічних умов: антропоцентрична орієнтація освітнього процесу – у центрі навчального процесу знаходиться особа майбутнього фахівця з фізичної реабілітації; в основі організації освітнього процесу – суб’єкт-суб’єктна взаємодія його учасників, характерними ознаками якої є рівноправність, взаємоповага, діалогічність і співробітництво; спрямування навчального процесу на забезпечення можливості індивідуального сприйняття й творчого перетворення навколишньої дійсності та самого себе для кожного студента, з урахуванням їхніх особистісно значущих потреб, цінностей і внутрішніх установок; створення оптимальних, комфортних умов для розвитку особистості та її самоактуалізації під час різних видів діяльності.

Отже, реалізація суб’єктно-діяльнісного підходу в контексті професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищій школі дозволить сформувати активну, творчу особистість майбутнього фахівця як суб’єкта, здатного застосовувати власні знання у науковій та професійній діяльності, що забезпечить не лише адаптацію до соціальної і професійної реальності, але й дасть можливість впливати на неї.

Підвищення ефективності вищої фізіотерапевтичної освіти сьогодні вимагає звернення до міждисциплінарної галузі знань у системі наук про людину – акмеології, предметом дослідження якої є процес досягнення людиною вершин її творчості, професіоналізму, і яка, відтак, є своєрідною теорією найвищих досягнень людини й цивілізації.

Акмеологічний підхід розглядають як систему принципів, методів і прийомів, які дозволяють розв’язувати акмеологічні проблеми й завдання у контексті саморозвитку особистості на шляху до досягнення акме (вершини розвитку, максимальної зрілості).

Реалізація акмеологічного підходу у системі підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії передбачає забезпечення умов для безперервного особистісного і професійного зростання та самовдосконалення магістрантів, що включає орієнтацію на актуалізацію їх творчого потенціалу, формування стійкої мотивації на досягнення успіху в навчальній, науковій, а також майбутній професійній діяльності на ринку реабілітаційних послуг.

На думку О. М. Леонтьєва, акмеологічна спрямованість є якісною характеристикою загальної спрямованості особистості, що орієнтує її на прогресивний професійний розвиток і саморозвиток, на максимальну творчу самореалізацію, як у професійній сфері, так і в життєдіяльності в цілому [8, с. 9].

Особливого значення у професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищій школі сьогодні набуває реалізація системного підходу.

Системний підхід, як стверджує В. О. Семиченко, виступає засобом розуміння складних багатофакторних відношень, що виникають всередині систем і в міжсистемній взаємодії, орієнтує на виокремлення прихованих, візуально й емпірично нереєстрованих властивостей об’єктів, які входять до складу системи, на вивчення системних зв’язків [9, с. 9].

На нашу думку, ще однією з перспективних методологічних стратегій у професійній підготовці майбутніх магістрів з фізичної реабілітації у вищій школі є застосування культурологічного підходу. Культурологічний підхід, за словами Т. Л. Марсадолова, є сукупністю методологічних прийомів, які забезпечують аналіз будь-якої сфери соціального та психічного життя людини як явища культури через характеристику досліджуваного типу культури, розгляд взаємозв’язку цієї сфери із системоутворювальними культурними поняттями та їх дослідження у контексті історії культури [10, с. 4]. Будь-яка галузь, яку вивчають, неодмінно має бути розглянутою в зв’язку з культуротворчою діяльністю людини.

Спираючись на дослідження О. М. Галагузова [11], можна резюмувати, що культуроцентричність вищої фізіотерапевтичної освіти відображає її парадигмальну спрямованість на професійну підготовку майбутніх фахівців з фізичної терапії, яка, відповідно до сучасних соціокультурних орієнтирів, дає можливість для вирішення соціально значущого завдання гармонізації взаємодії особистості як суб’єкта культури із соціумом як соціокультурним середовищем, а також їх стійкого взаємозумовленого розвитку на основі культурної спадкоємності. Відповідно до сучасних потреб і перспектив розвитку українського суспільства, саме цим і має визначатися стратегічна мета вищої фізіотерапевтичної освіти.

Так, застосування культурологічного підходу у професійній підготовці майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищій школі не лише не спростовує необхідності використання інших підходів, але й, навпаки, вимагає їх оптимального поєднання й інтеграції з позицій культуроцентриської освітньої парадигми. О. М. Галагузов зазначає, що загальна парадигмальна заданість зумовлює пріоритетність в інтеграційній методології саме культурологічного підходу, що змістовно конкретизує застосування інших підходів, надаючи їм культуроцентриську спрямованість [11, с. 22].

ВИСНОВКИ

Отже, нами розкрито роль та значення концептуальних підходів до професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної терапії у вищій школі, до яких включаємо компетентнісний, парадигмальний, синергетичний, аксіологічний, суб’єктно-діяльнісний, акмеологічний, системний і культурологічний. Указано, що саме в умовах реформування медичної галузі застосування даних підходів поступово набуває інноваційного характеру, визначаючи глибокі системні перетворення у системі підготовки кадрів з фізичної терапії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Pometun O. I. Dyskusiya ukrayins’kyx pedahohiv navkolo pytan’ zaprovadzhennya kompetentnisnoho pidxodu v ukrayins’kij osviti. K.: K.I.S.; 2004. 111.

2. Radkevych V. O. Kompetentnisnyj pidxid do zabezpechennya yakosti profesijnoyi osvity i navchannya. V: Mat. zvit. nauk.-prakt. konf. Naukovo-metodychne zabezpechennya profesijnoyi osvity i navchannya [Internet]; 2012 Berezen’ 29; Kyyiv. Kyyiv: Instytut profesijno-texnichnoyi osvity NAPN Ukrayiny; 2012. doi :uk.xlibx.com.

3. Ehorova Yu. A. Paradyhmal’nyj podxod k optymyzacyy celepolahanyya v obuchenyy studentov humanytarnym predmetam v vuze [avtoreferat dyssertacyy]. Kazan’: Kazanskyj hosudarstvennyj unyversytet ym. V. Y. Ul’yanova-Lenyna; 2006. 23.

4. Vynenko VH. Synerhetyka v shkole. Pedahohyka. 1997; 2: p. 55–60.

5. Kavalerov V. A. Synerhetyka yak paradyhma filosofiyi osvity: metodolohichnyj analiz. Visnyk Xarkivs’koho nacional’noho universytetu imeni V. N. Karazina. 2012; 995 (46): 91–95.

6. Kremen’ V. H. Pedahohichna synerhetyka: ponyatijno-katehorial’nyj syntez. Teoriya i praktyka upravlinnya social’nymy systemamy: filosofiya, psyxolohiya, pedahohika, sociolohiya. 2013; 3: 3–19.

7. Horban’ OV. Nacional’na vyshha osvita v konteksti intehraciyi v yedynyj yevropejs’kyj osvitnij prostir (filosofs’ko-svitohlyadni zasady). Humanitarnyj visnyk Zaporiz’koyi derzhavnoyi inzhenernoyi akademiyi: zb. nauk. Prac’. 2006; 24: 51–59.

8. Leont’ev A. M. Akmeolohycheskyj podxod kak faktor povyshenyya kachestva professyonal’noj podhotovky budushheho uchytelya bezopasnosty zhyznedeyatel’nosty [avtoreferat dyssertacyy]. Majkop: Adyhejskyj hosudarstvennyj unyversytet; 2007. 20.

9. Semychenko V. A. Koncepcyya celostnosty i jeje realyzacyya v professyonal’noj podhotovke budushhyx uchytelej (psyxoloho-pedahohycheskyj aspekt) [avtoreferat dyssertacyy]. K.: , 1992. 48.

10. Marsadolova T. L. Izuchenye pravoslavnoj kul’tury v svetskoj shkole: kul’turolohycheskyj podxod [avtoreferat dyssertacyy]. Sankt-Peterburgh: Rossyjskyj hosudarstvennyj pedahohycheskyj unyversytet im. A.Y. Hercena; 2011. 20.

11. Halahuzov AN. Kul’turolohycheskyj podxod v professyonal’noj podhotovke specyalystov socyal’noj sfery [avtoreferat dyssertacyy]. M.: Rossyjskyj hosudarstvennyj socyal’nyj universytet; 2011. 40.

Робота виконана в межах НДР кафедри фізичної реабілітації Полтавського інституту бізнесу ПВНЗ «МНТУ» «Підготовка фахівців з фізичної терапії до здоров’язбережувальної діяльності: аналіз стану сучасних досліджень та основні тенденції розвитку».

АДРЕСА ДЛЯ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ

Анна В. Фастівець

вул. М. Чураївни, 9, кв. 150, 36004, Полтава, Україна

тел: +380664292052

e-mail: anna_fast@ukr.net

Надіслано: 03.03.2018

Затверджено: 07.05.2018